Ласкаво просимо, трон наразі вільний
11
грудня 2017 О 12:16
494
Кетрін Стоккет «Прислуга»: роман про біль, страждання і мужність

«Чорні» та «білі». Расове протистояння. Сотні смертей. І жодної надії на порятунок. Бо якщо ти народився темношкірим, то все життя прислуговуватимеш білій пані, від настрою якої залежатиме твоє життя. «Прислуга» – це роман про біль, страждання і мужність, яка стала викликом. І для «чорних» і для «білих».

«Прислуга» може стати одним із найважливіших художніх творів від часів «Убити пересмішника»… Якщо ви маєте час для читання однієї книжки – нехай це буде вона».

(National Public Radio)

Фото: https://jcrocus.com/

«Хотіли б ви щось змінити?»

Америка 60-х рр. Темношкірі знають своє місце. Вони стрижуть газони, перуть білизну, готують обіди, виховують дітей. Білошкірих дітей, які міцно обіймають їх за шию. У той час, коли батьки цих малюків займаються створенням спеціальних брошур для «чорних», вписуючи туди неперевірені й нічим не підтвердженні факти.

-         99% усіх хвороб темношкірі переносять із сечею.

-         Майже всі ці хвороби загрожують білим постійною інвалідністю через брак імунітету, що міститься в темному пігменті темношкірих.

-         Деякі бактерії білих також можуть можуть бути шкідливими для темношкірих.

Тому темношкірі мусять їздити спеціальним автобусом, ходити у спеціальний туалет і їсти зі спеціально придбаного для них щедрими господарями посуду. На вулиці. Взимку. Бо свіже повітря – це корисно для здоров’я.

Темношкірі, звісно ж, мусять мовчати і з усім погоджуватися, Не тому, що вони слабкі, не розуміють свого становища чи їх мало у кількісному плані. Зовсім ні. Просто на боці білошкірих закон країни і поліція. Просто якщо чорний випадково відвідає туалет, призначений виключно для білих, його заб’ють до смерті або до напівсмерті. І нікому нічого за це не буде. Бо темношкірі повинні знати своє місце.

Здається, що життя цих людей, – це і є пекло на землі. І ніхто їх уже не врятує.

Та якось одна біла леді, слухаючи чергові вигадки подруг, тишком запитала служницю: «Хотіли б ви щось змінити?», - добре усвідомлюючи, що перейшла на бік ображених. 

«Небагато нас розділяє»

Чи хотіла бодай одна служниця щось змінити? Можливо, але думати про це у неї не було ані часу, ані сміливості.

Однак поставлене білою пані запитання, місіс Скітер, все ж надихнуло одну з темношкірих жінок ризикнути. Ейблін, так звати цю сміливу жінку, розповіла читачеві свою історію. А потім це зробили інші. Неохоче, зі страхом у серці й очах, розуміючи, що ризикують власним життям. «Що ж тоді змусило їх говорити?», - подумаєте ви. Віра… Служниці повірили Ейбілін, яка повірила місіс Скітер. І врешті кожна з них повірила в себе.

Вислухавши своїх співрозмовниць, місіс Скітер написала книгу про те, як це воно бути чорною і працювати на білого господаря, усвідомивши одну просту річ:

«Ми лише дві різні групи людей. Небагато нас розділяє. Не так багато, як я гадала».

Потім вона [книга] вийшла друком, назавжди змінивши життя авторки і її сміливих героїнь. Як саме? Доведеться дізнаватися самостійно, бо це саме та книга, яку треба прочитати кожному. Адже вона вчить нас поважати людей усіх рас і соціальних класів, бо хто з із нас обирає, ким і коли народитися?

Фото на головній сторінці: bookclub.ua 

Тетяна Крисюк
Автор:
Тетяна Крисюк
comments powered by HyperComments